Мене дуже приваблює можливість використання застарілих слів у наш час, думаю багато хто погодиться, що в цьому є певний шарм. Отже деякі засастарілі слова, що зустрічаються в українській народнопісенній творчості зібраній Доленгою-Ходаковським
"Записані ним пісні зберегли велику кількість слів і висловів, які нині не вживаються в українській мові: доїсти (набриднути), ззуміти (міркувати), одвітати (відповідати), ісходеньки (ступеньки східців), кудра (крона дерева), заушниці (сережки), червопояс, необмівци («тепер люди — необмівци, где ся зойдут, все об дівци), ловчики (мисливці), скупити (зсадити, зняти: «як би нам скупити сокола з явора»), «куни сочити», «повні повниці» (повні келехи), «коло кур приїздити» (тобто — рано), «слідоньки слідовати», «леть звисочка» і ін. В цих піснях зустрічаємо форми старого знахідного відмінка замість родового («На Івася-бояре», тобто: на Івасевих бояр), старого орудного відмінка іменників о-основ («Шлет мене по водицу з великими да відерци»), сліди давнього давального самостійного («Бо за старого ідучи, — із шанти вінки в’ючи: за молодого ідучи, — з рутки вінки в’ючи»), стару форму називного відмінка множини у-основ («Щось нам двір покопало... — чи з ліса медведове, чи зо села сватенькове?») тощо. В пісенних текстах часто-густо зустрічаємо форми двоїни:
Ой чи диво, чи не диво:
Звойовали дівки дві місті,
Молодици дві селі...
(«Ой чи диво, чи не диво»).
Не журися, дівчино, тій великій шкоді,
Маю пару лебедів, пошлю їх проти воді
(«Заржи, поржи, мій сивий коню»). "
О. Дей "Сторінки з історії української фольклористики"
"Записані ним пісні зберегли велику кількість слів і висловів, які нині не вживаються в українській мові: доїсти (набриднути), ззуміти (міркувати), одвітати (відповідати), ісходеньки (ступеньки східців), кудра (крона дерева), заушниці (сережки), червопояс, необмівци («тепер люди — необмівци, где ся зойдут, все об дівци), ловчики (мисливці), скупити (зсадити, зняти: «як би нам скупити сокола з явора»), «куни сочити», «повні повниці» (повні келехи), «коло кур приїздити» (тобто — рано), «слідоньки слідовати», «леть звисочка» і ін. В цих піснях зустрічаємо форми старого знахідного відмінка замість родового («На Івася-бояре», тобто: на Івасевих бояр), старого орудного відмінка іменників о-основ («Шлет мене по водицу з великими да відерци»), сліди давнього давального самостійного («Бо за старого ідучи, — із шанти вінки в’ючи: за молодого ідучи, — з рутки вінки в’ючи»), стару форму називного відмінка множини у-основ («Щось нам двір покопало... — чи з ліса медведове, чи зо села сватенькове?») тощо. В пісенних текстах часто-густо зустрічаємо форми двоїни:
Ой чи диво, чи не диво:
Звойовали дівки дві місті,
Молодици дві селі...
(«Ой чи диво, чи не диво»).
Не журися, дівчино, тій великій шкоді,
Маю пару лебедів, пошлю їх проти воді
(«Заржи, поржи, мій сивий коню»). "
О. Дей "Сторінки з історії української фольклористики"
Немає коментарів:
Дописати коментар